Гідроперикард: симптоми, причини та методи лікування

Інформація в статті надана для ознайомлення та не є керівництвом до самостійної діагностики та лікування. При появі симптомів захворювання слід звернутися до лікаря. 

Зміст:

1. Причини розвитку гідроперикарда

2. Симптоми гідроперикарда

3. Класифікація гідроперикарда

4. Ускладнення гідроперикарда

5. Діагностика гідроперикарда

6. Лікування гідроперикарда

7. Профілактика гідроперикарда

Гідроперикард (перикардіальний випіт) – це надмірне скупчення рідини в перикарді, або серцевій сумці. Вона складається з двох листків, які оточують серце, захищаючи його та відокремлюючи від інших органів. В середині перикарда знаходиться невелика кількість рідини, яка запобігає тертю його стінок одна об одну та серце. Якщо кількість перикардіальної рідини сильно збільшується, серце виявляється затиснутим в перикарді та не може вільно розширюватися та скорочуватися. Це може призвести до тампонади та зупинки серця.

У нормі кількість транссудату (природної рідини) в перикарді становить від 15 до 50 мл. При гідроперикарді її обсяг може збільшуватися до 100, 500, 1000 мл та більше. У деяких випадках крім нормального транссудату в перикард надходить лімфа або кров. Цей процес відбувається без розвитку запалення, утворення гною або іншого патологічного ексудату. Якщо це відбувається, ставлять вже інший діагноз – перикардит.

Причини розвитку гідроперикарда

Транссудат виробляється клітинами перикарда та ними ж всмоктується. Так контролюється кількість рідини в серцевій сумці та відбувається її оновлення. Гідроперикард розвивається, коли порушується один з цих процесів – перикард виробляє надмірну кількість рідини або перестає її всмоктувати.

Причинами гідроперикарда можуть бути:

• перикардит;

• серцева недостатність;

• вади серця;

• перенесений інфаркт;

• кардіоміопатія;

• хронічна ниркова недостатність;

• ревматоїдний артрит та інші захворювання сполучної тканини;

• інфекційні захворювання;

• гіпотиреоз;

• важка анемія;

• низький рівень білків крові;

• інтоксикація організму;

• алергія;

• новоутворення грудної клітини;

• травми грудної клітки;

• опромінення.

У більшості випадків гідроперикард розвивається як вторинне захворювання, тобто на тлі іншої патології. Це потрібно враховувати при діагностиці та лікуванні. Важливо усунути не тільки серцевий випіт, але і його причини.

Симптоми гідроперикарда

Гідроперикард починається безсимптомно. Поступово кількість рідини в перикарді збільшується та досягає значного обсягу. Коли це відбувається, серце стискається та не може нормально набирати кров та скорочуватися. В результаті у пацієнта з'являються ознаки захворювання.

Симптомами гідроперикарда є:

• дискомфорт, відчуття тиску в області серця;

• задишка при легкому навантаженні та в стані спокою;

• прискорений пульс;

• зниження артеріального тиску;

• набряки живота, ніг;

• блідість, синюшність шкіри, губ та носо-губного трикутника;

• підвищена стомлюваність, слабкість.

Симптоми можуть бути більш або менш вираженими в залежності від кількості рідини в перикарді та ступеня здавлювання серця. Коли це відбувається, зменшується набір крові серцем та, відповідно, її викид. Це призводить до зниження артеріального тиску, задухи та появи інших симптомів.

Класифікація гідроперикарда

Залежно від кількості рідини, що зібралася в перикарді, її типу та причини захворювання гідроперикард поділяють на кілька видів. Це дозволяє лікарям оцінити ризики ускладнень та підібрати оптимальне лікування.

За кількістю рідини в перикарді та відстані між його листками виділяють 3 стадії захворювання:

• рання – кількість перикардіального випоту менше 100 мл, відстань між листками 6-10 мм (в нормі 3-5 мм);

• помірна – кількість рідини від 100 до 500 мл, відстань між листками 10-20 мм;

• виражена – обсяг рідини більше 500 мл, відстань між листками більше 20 мм.

Чим більше перикардіальної рідини накопичується, тим сильніше проявляються симптоми захворювання та підвищується ризик тампонади і зупинки серця.

Залежно від типу рідини, яка накопичилася в перикарді, виділяють:

• власне гідроперикард – утворюється природна рідина у надмірній кількості;

• гемоперикард – в серцеву сумку потрапляє кров та накопичується в ній;

• хелоперикард – в перикарді накопичується лімфатична рідина.

Якщо в серцевій сумці з'являється гній або інший ексудат, розвивається запалення, ставлять діагноз – перикардит.

Ускладнення гідроперикарда

У більшості пацієнтів без серйозних патологій серця при гідроперикарді накопичується близько 100-200 мл рідини. При своєчасній діагностиці стан пацієнтів залишається стабільним, а захворювання успішно лікується. Імовірність ускладнень з'являється при збільшенні транссудату більше 500 мл (іноді обсяг збільшується до 1000-1500 мл).

Тканини перикарда мають досить щільну структуру та низьку еластичність. Вони обмежують розширення серця при наборі крові, тим самим допомагаючи йому працювати ефективно. При збільшенні обсягу перикардіальної рідини серце виявляється затиснутим в перикарді – зменшується простір для повноцінного набору крові. Коли кількість рідини стає критичною, настає тампонада серця – воно втрачає можливість повноцінно функціонувати, розширюючись та скорочуючись. Це дуже швидко може призвести до зупинки серця.

Симптомами тампонади серця є:

• відчуття нестачі повітря;

• швидке та поверхневе дихання;

• різке зниження тиску;

• непритомність;

• потемніння в очах;

• сильна слабкість;

• перезбудження, тривожність, страх.

При розвитку тампонади необхідна термінова медична допомога, оскільки існує високий ризик зупинки серця.

Діагностика гідроперикарда

Під час першої консультації лікар спочатку вивчає симптоми, які турбують пацієнта, та історію його хвороби. Після цього він проводить огляд, звертає увагу на наявність або відсутність набряків та блідість шкіри, характерних для захворювань серця. Також фахівець прослуховує серце за допомогою стетоскопа (для гідроперикарда та перикардиту характерні специфічні шуми) і проводить простукування пальцями по грудній клітці, що дозволяє визначити межі серця. За результатами огляду лікар може припустити діагноз та направити пацієнта на інструментальні дослідження для його підтвердження.

Для діагностики гідроперикарда та причин його розвитку можуть призначити:

• електрокардіограму (ЕКГ) – показує електричну провідність серця, серцевий ритм, зміни якого свідчать про захворювання;

• ехокардіографію – УЗД серця, яке дозволяє оцінити структурний стан серця, визначити відстань між перикардіальними листками, збільшення якої характерне для гідроперикарду;

• пункцію перикарда – інвазивна процедура, яка дозволяє витягти рідину з перикарда, після чого її віддають на аналіз (це єдиний спосіб точно визначити характер рідини);

• рентген, КТ грудної клітки;

• лабораторні аналізи.

УЗД серця є основним методом діагностики гідроперикарда. Дослідження дозволяє виміряти відстань між листками перикарда, збільшення якого відбувається тільки при скупченні рідини в серцевій сумці. Інші обстеження проводять, щоб уточнити діагноз, оцінити загальний стан пацієнта та визначити причину розвитку гідроперикарда.

Лікування гідроперикарда

При гідроперикарді проводять комплексне лікування, спрямоване на зменшення перикардіального випоту та терапію основного захворювання. Гідроперикард вкрай рідко розвивається як самостійне захворювання. У більшості випадків він є ускладненням іншої патології.

Лікування підбирають залежно від кількості рідини в перикарді, наявності серцево-судинних та інших захворювань. Пацієнту можуть призначити препарати для нормалізації серцевої діяльності, тиску та інші. Якщо обсяг випоту невеликий, пацієнту часто назначають сечогінні препарати та рекомендують спеціальний питний режим та дієту. При великій кількості рідини проводять пункцію (прокол перикарда під контролем УЗД), щоб її відкачати.

Для оцінки ефективності лікування регулярно повторюють УЗД серця та при необхідності інші дослідження. Гідроперикард може викликати тампонаду серця, тому кількість рідини в перикарді потрібно регулярно контролювати. У деяких випадках лікування гідроперикарда ранньої та помірної стадії проводять в домашніх умовах, але при важкій формі хвороби може знадобитися госпіталізація.

При своєчасній діагностиці гідроперикард успішно лікується та не викликає необоротних змін в серці, тобто можливе повне вилікування.

Профілактика гідроперикарда

Щоб знизити ризик гідроперикарда, потрібно регулярно проходити профілактичні огляди у лікарів та своєчасно лікувати всі захворювання. Особливо важливо це для людей із захворюваннями серцево-судинної, ендокринної системи та сполучної тканини, а також з ризиком їх розвитку. Більш уважно до свого здоров'я слід ставитися й після гострих інфекційних захворювань. У деяких випадках ускладнення з боку серця починають розвиватися через 2 та більше тижнів.

Також для профілактики перикардіального випоту радять зменшити вплив інших факторів ризику. Зокрема, слід уникати ризику інтоксикації організму та контакту з алергенами, а при ударах та травмах грудної клітки – звернутися до лікаря та пройти обстеження (рентген, КТ, УЗД або інше).

Для запису до кардіолога «Oxford Medical» телефонуйте в наш контакт-центр або пишіть в чат на сайті клініки.

Супутні послуги:

Консультація кардіолога

Джерела:

American Journal of Radiology 

Cambridge University Press