Найчастіше стентування проводять під місцевою анестезією, тобто пацієнт постійно залишається у свідомості, але болю чи дискомфорту не відчуває. Іноді можливе застосування наркозу. Вибір методу знеболювання залежить від стану здоров'я пацієнта, складності запланованої операції та інших індивідуальних особливостей.
Після проведення анестезії судинний хірург робить невеликий розріз (найчастіше в області паху) і вводить до артерії тонку гнучку трубку, яку називають катетером. Через нього вводять контрастну речовину, що забезпечує кращу візуалізацію. Операцію проводять під контролем ангіографічного обладнання. Воно дозволяє хірургу визначити, де точно і якою мірою звужена артерія, і з максимальною обережністю і точністю виконати всі маніпуляції.
Досить часто стентування поєднують із балонною ангіопластикою. Залежно від показань, особливості проведення процедури можуть трохи відрізнятися. У деяких випадках спочатку розширюють судину за допомогою надувного балона, а потім встановлюють стент. В інших, навпаки, спершу проводять стент, а потім балон. При розширенні він притискає стент до стінок судини, забезпечуючи максимально щільне прилягання.
Стент – це невелика сітчаста трубка, виготовлена зі спеціальних сплавів металу. Стент підтримує стінки артерії та не дає їй повторно звузитися, що забезпечує збереження нормального кровотоку та знижує ризик рецидиву. При атеросклерозі іноді використовують стенти з лікарським покриттям, діючі речовини якого, перешкоджають формуванню атеросклеротичних бляшок.
Після встановлення стента перевіряють кровотік, після чого витягають катетер, накладають шви та тугу пов'язку на місце проколу артерії.
