Лікування уретероцеле

Уретероцеле — це захворювання, що полягає у випинанні частини сечоводу в сечовий міхур і звуженні його гирла, через що у пацієнта порушується відтік сечі. Випинатися в міхур можуть усі шари стінки сечоводу або лише його слизова оболонка. Захворювання вражає як дорослих, так і дітей.

Сечоводи є парними порожнинними органами, які проводять сечу від нирок у сечовий міхур для накопичення і подальшого виведення з організму. Відповідно, уретероцеле може розвинутися на обох сечоводах, але частіше ураження зачіпає правий сечовід.

Уретероцеле може бути різних розмірів. Найменші утворення мають лише кілька міліметрів у діаметрі, тоді як найбільші здатні заповнювати значну частину сечового міхура і навіть випадати в уретру. У жінок через більш короткий сечівник можливе навіть випадання уретероцеле назовні.

Виділяють вроджені та набуті причини уретероцеле. Вродженою патологією вважають аномалії дистального відділу сечоводу у вигляді подовження інтрамурального сегмента та звуження в ділянці гирла.

Появі набутого уретероцеле сприяють конкременти (камені) — утворення, що проходять по сечоводу разом із сечею та можуть закупорювати його. Найбільш поширеною є закупорка каменем гирла сечоводу як найбільш вузької ділянки.

Під тиском сечі стінки сечоводу поступово розтягуються, у результаті чого формується уретероцеле. Після спорожнення випинання через гирло його розміри зменшуються до наступного наповнення сечею.

Вираженість симптомів безпосередньо залежить від стадії захворювання та ступеня порушення відтоку сечі:

• на першій стадії відзначається незначне розтягнення внутрішньоміхурової частини сечоводу без порушення функції нирок;
• на другій стадії сечовід розширюється, у ньому накопичується надмірна кількість сечі, розвивається уретерогідронефроз;
• на третій стадії формується виражена дисфункція нирок і сечового міхура.

Окремі клінічні особливості захворювання зумовлені анатомічними відмінностями сечостатевої системи у пацієнтів різної статі.

Уретероцеле у жінок через анатомічні особливості сечовипускального каналу частіше супроводжується дизуричними розладами, відчуттям тиску або дискомфорту в ділянці малого таза, а в окремих випадках — випаданням утворення в уретру.

Уретероцеле у чоловіків зазвичай поєднується з порушенням відтоку сечі та симптомами інфравезикальної обструкції. Пацієнти можуть скаржитися на ослаблення струменя сечі, затримку сечовипускання та підвищений ризик запальних захворювань сечостатевої системи

Уретероцеле невеликих розмірів може виявлятися випадково під час проведення ультразвукового дослідження сечового міхура. Часто патологію діагностують у процесі обстеження пацієнтів із рецидивуючими інфекційними ураженнями сечостатевих шляхів.

Діагностика уретероцеле може включати:

• огляд;
• пальпацію;
• аналізи сечі та крові;
• ультразвукове дослідження нирок і сечового міхура;
• екскреторну урографію;
• нефросцинтиграфію;
• урофлоуметрію;
• цистоскопію.

Під час консультації уролог аналізує скарги пацієнта, уточнює характер симптомів і формує анамнез захворювання. Під час огляду проводиться пальпація: нирка, збільшена внаслідок вираженого гідронефрозу, може прощупуватися. Пальпація ділянки сечового міхура над лобком у пацієнтів з уретероцеле часто є болісною.

В аналізі крові виявляють ознаки запального процесу, зокрема підвищений рівень лейкоцитів і швидкість осідання еритроцитів. В аналізі сечі можуть бути еритроцити, лейкоцити, білок, домішки гною та бактерії. Під час ультразвукового дослідження нирок чітко візуалізуються ознаки гідронефрозу. УЗД сечового міхура за наявності уретероцеле визначає округле тонкостінне випинання, заповнене рідиною.

Екскреторна урографія — рентгенологічне дослідження ділянки таза з попереднім введенням контрастної речовини у вену — дозволяє оцінити стан сечових шляхів, локалізацію патологічного процесу та ступінь розширення чашково-мискової системи нирки і сечоводу. Нефросцинтиграфія дає змогу оцінити швидкість відтоку сечі.

Найбільш складним, але водночас інформативним методом діагностики є цистоскопія. Під час цього дослідження через уретру в сечовий міхур вводиться цистоскоп — гнучка тонка трубка з камерою та джерелом освітлення. За допомогою оптики приладу лікар може безпосередньо оцінити стан слизової оболонки, локалізацію утворення та його розміри.

Уретероцеле призводить до розвитку гідронефрозу — стану, за якого через порушення відтоку сечі розширюються чашечки та миска нирки, а в них накопичується значна кількість сечі.

Гідронефроз сприяє розвитку пієлонефриту — запалення нирки внаслідок застою сечі, яка є сприятливим середовищем для патогенних мікроорганізмів. Також можливе формування нирковокам’яної хвороби, коли солі сечі випадають в осад і утворюють конкременти.

Крім того, ускладненням уретероцеле може бути ниркова артеріальна гіпертензія — підвищення артеріального тиску, яке не піддається медикаментозній корекції. Ще одним можливим наслідком є атрофія нирки, при якій нефрони заміщуються сполучною тканиною, нездатною до фільтрації крові та утворення сечі.

Кінцевим етапом патологічного процесу може стати хронічна ниркова недостатність, що становить серйозну загрозу для здоров’я та життя людини.

Вторинному уретероцеле можна запобігти за умови дотримання раціонального харчування, яке знижує ризик утворення каменів у сечовивідних шляхах. Важливо також своєчасно діагностувати та лікувати інфекційні захворювання, не ігнорувати їхні симптоми й звертатися до уролога при появі скарг.

Вроджене уретероцеле неможливо попередити через відсутність повного розуміння механізмів формування цієї патології. Для зниження ризику розвитку уретероцеле у дитини майбутній матері рекомендовано планувати вагітність і мінімізувати вплив несприятливих чинників на організм.