Гонорея у жінок

Гонорея (в народі — трипер) — це інфекційне захворювання, яке передається статевим шляхом. Воно займає друге місце серед всіх ІПСШ у жінок і чоловіків. Збудником гонореї є бактерії Neisseria gonorrhoeae (гонокок). Вони можуть вражати органи статевої системи, пряму кишку та ротоглотку. Основними проявами гонореї у жінок є свербіж, печіння, почервоніння статевих органів, зміна вагінальних виділень та місцеве підвищення температури. При цьому майже в половині випадків хвороба розвивається приховано або має маловиражену симптоматику.

При своєчасній діагностиці та проведенні відповідної терапії гонорея успішно лікується. Ризик ускладнень з'являється при тривалому перебігу захворювання і переході в хронічну форму. У таких випадках воно може викликати поширення інфекції на внутрішні статеві органи та нирки, спровокувати утворення спайок в малому тазі та інші порушення.

Гонорея передається статевим шляхом. Заразитися можна від інфікованого партнера під час класичного, орального або анального статевого контакту. Потрібно враховувати, що в деяких випадках гонококова інфекція у жінок може розвиватися в млявій формі та залишатися не діагностованою. Для зменшення ризику, рекомендують завжди використовувати засоби контактної контрацепції, але вони не забезпечують 100% захист.

Фахівці "Оксфорд Медікал" кажуть, що теоретично можливим вважається і побутове зараження при відвідуванні громадських саун, лазень або басейнів, а також використанні загальних рушників та інших речей. Однак на практиці такі випадки не зустрічаються. Доведено, що гонококи дуже швидко гинуть у зовнішньому середовищі.

Ще один шлях зараження гонореєю — передача інфекції від матері до дитини. Бактерія може потрапити до малюка під час внутрішньоутробного розвитку або проходження по родових шляхах. У таких випадках хворобу діагностують незабаром після пологів.

Фактори ризику зараження гонореєю:

• часта зміна статевих партнерів;
• відмова від контактної контрацепції (презервативів);
• наявність ІПСШ у партера;
• недотримання правил інтимної гігієни.

На відміну від багатьох інших видів ІПСШ до факторів ризику гонореї не відносять слабкий імунітет, шкідливі звички та інші особливості способу життя. Підтверджено, що при контакті з інфекцією зараження відбувається навіть при міцному імунітеті та відсутності інших захворювань.

На початкових етапах зазвичай з’являються лише окремі прояви: змінюється характер вагінального секрету, виникають дискомфорт, легкий свербіж або печіння. Саме виділення при гонореї часто стають першою ознакою інфекції — вони можуть набувати жовтуватого або зеленуватого відтінку та супроводжуватися неприємним запахом. Спочатку збудник уражає уретру та цервікальний канал (шийку матки), а за відсутності лікування інфекція може поширюватися висхідним шляхом на внутрішні статеві органи. Біль унизу живота та підвищення температури тіла зазвичай свідчать про активний запальний процес або розвиток ускладнень.

Перші симптоми можуть з’явитися протягом 2-14 днів після зараження — саме стільки триває інкубаційний період. Водночас у значної частини жінок можливий безсимптомний перебіг, тому за наявності ризику інфікування важливо пройти обстеження навіть за відсутності виражених скарг.

Гонорея може вражати не тільки органи статевої системи, а й пряму кишку, горло, суглоби та очі. Відповідно симптоми захворювання у кожному випадку істотно відрізняються.

Ознакою ураження гонококовою інфекцією інших органів є:

• прямої кишки — свербіж в області анального отвору, гнійні та/або кров'янисті виділення, дискомфорт при дефекації;
• суглобів — біль в суглобах, набряк і почервоніння шкіри (розвивається септичний артрит);
• горла — біль у горлі, почервоніння, збільшення лімфатичних вузлів на шиї;

очей — гнійні виділення з одного або обох очей, біль в очах, підвищена чутливість до світла.

Проходити обстеження на ІПСШ жінкам рекомендують не рідше 1 разу на рік під час профілактичних обстежень у гінеколога. Однак, якщо є ризик зараження, звернутися до лікаря потрібно якомога швидше.

Проконсультуватися у гінеколога і здати аналізи рекомендують при:

• появі симптомів захворювання;
• діагностиці гонореї у партнера;
• зміні статевого партнера;
• проживанні в одній квартирі з інфікованою людиною.

При появі симптомів гонококового ураження інших органів потрібно звернутися до лікаря-інфекціоніста.

Під час консультації гінеколог вислуховує скарги пацієнтки та вивчає історію хвороби. Це допомагає фахівцеві скласти клінічну картину захворювання і визначити, які потрібно провести обстеження для встановлення точного діагнозу.

Під час прийому лікар також проводить:

• гінекологічний огляд;
• забір мазків і зіскрібка з уретри, піхви та шийки матки.

Підтвердити або виключити діагноз дозволяє лабораторна діагностика. Аналізи роблять декількома методами. Найчастіше проводять:

• аналіз методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) — дозволяє виявити ДНК бактерій у зразку, завдяки чому вважається найбільш точним методом діагностики;
• бактеріологічний посів — зразок поміщають на поживне середовище і залишають на деякий час, після чого дивляться, які культури проросли, і при необхідності перевіряють їх чутливість до різних груп антибіотиків;
• бактеріоскопічний аналіз з забарвленням по Граму — чутливість і специфічність методу досягає 90-100% при дослідженні виділень з уретри, але опускається до 30-50% при діагностиці генітальних зразків.

В якості додаткової діагностики жінці можуть призначити аналізи на інші ІПСШ, оскільки нерідко виявляють поєднання декількох інфекцій, а також загальні аналізи крові та сечі, УЗД органів малого таза і при необхідності інші обстеження. Вони необхідні, щоб оцінити стадію захворювання та його поширення, виключити розвиток ускладнень.

Для діагностики, проведеної в профілактичних цілях, зазвичай проводять тільки аналіз урогенітальних виділень.

Гонорея лікується медикаментозно. Курс терапії лікар розробляє індивідуально. Велике значення має стадія захворювання, наявність супутніх патологій або ускладнень.

При своєчасній діагностиці гонорея успішно лікується антибактеріальними препаратами. Лікар може призначити антибіотики для перорального або внутрішньом'язового застосування (уколи). Тривалість лікування в середньому становить 7-10 днів, але в деяких випадках рекомендують разове застосування препарату у високих дозах.

На тлі прийому антибіотиків симптоми гонореї повинні зменшитися вже через кілька днів. Якщо цього не відбувається або стан погіршується, слід повторно звернутися до лікаря. Причиною може бути резистентність гонокока до обраних препаратів. У таких випадках призначають антибіотики іншої групи.

Хронічна гонорея у жінок вимагає більш складного і тривалого лікування. Крім антибактеріальної терапії, воно може включати симптоматичні засоби та лікування супутніх запальних процесів. За наявності ускладнень додатково проводять відповідну терапію.

Окремої уваги потребує лікування гонореї у вагітних, оскільки інфекція становить ризик для плода та може призвести до внутрішньоутробного інфікування або зараження дитини під час пологів. У таких випадках терапію підбирають з урахуванням терміну вагітності та безпеки препаратів для матері й дитини. Лікування проводять під обов’язковим контролем лікаря з подальшим лабораторним підтвердженням ефективності.

Ефективність терапії контролюють за допомогою лабораторних аналізів. Перші призначають одразу після завершення курсу антибіотиків, а наступні — через 2—3 місяці. При хронічній інфекції повторні обстеження рекомендують щомісяця протягом перших шести місяців після лікування.

При лікуванні гонореї фахівці рекомендують дотримуватися кількох правил:

• відмовитися від статевих контактів до одужання (підтвердженого лабораторними аналізами);
• ретельно стежити за гігієною;
• порекомендувати пройти обстеження та лікування статевому партнеру.

Дотримання цих норм дозволяє швидше вилікувати інфекцію, уникнути розвитку ускладнень та повторного зараження.

При своєчасній діагностиці гонорею можна досить швидко вилікувати, але багато пацієнтів звертаються до лікаря при значному розвитку інфекції. На початкових стадіях хвороба може протікати безсимптомно або супроводжуватися легким дискомфортом, якому багато жінок не надають належної уваги.

Ризик ускладнень з'являється, коли гонорея поширюється на інші органи або переходить у хронічну форму. У таких випадках вона може спровокувати:

• хронічний біль в області таза;
• ерозію шийки матки;
• бартолініт — запалення бартолінової залози;
• утворення спайок в малому тазі;
• порушення прохідності маткових труб;
• передчасні пологи;
• порушення менструального циклу;
• ураження суглобів;
• проблеми із зачаттям та безпліддя;
• позаматкову вагітність;
• втрату вагітності;
• передачу інфекції новонародженій дитині.

Для зниження ризику зараження і профілактики гонореї фахівці рекомендують дотримуватися простих правил:

• не рідше 1 разу на рік проходити скринінгові обстеження;
• здавати аналізи при зміні статевого партнера;
• використовувати контактну контрацепцію;
• дотримуватися правил інтимної гігієни.

Дотримання цих рекомендацій дозволяє суттєво знизити ризик інфікування та своєчасно виявити захворювання навіть за відсутності виражених симптомів. Важливо пам’ятати, що гонорея у жінок може тривалий час перебігати безсимптомно, тому регулярні профілактичні огляди та відповідальне ставлення до статевого здоров’я є ключовими умовами збереження репродуктивної функції та запобігання розвитку ускладнень.